Я так страждено чекаю
На ті рими,що покинули мене.
І цим мовчанням себе вбиваю,
Краю, ріжу , розриваю себе.
Та мовчати душа не в силах,
Через роки заговорить вона,
Все ж розкаже про все неможливе,
Про все, що ховала в собі сама.
Мовчання, як лід, тверде та холодне ,
Та колись мусить прийти весна,
І помре мовчання те голодне,
Що до нині мене вбива.
Струни душі знову заграють,
Роки мовчання підуть в забуття,
Льоди безжальні усі розтануть,
В очікуванні, що прийде весна!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637353
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.01.2016
автор: Orchidea