Сріблостиглим туманом бринить сніжно-біла вуаль
На деревах осіла вона наче крихти від неба
І не глянеш широко - пече у зіниці кришталь!
Сонце впало у сніг - випадково?Чи справді, так треба?!
Все заснуло кругом...і вершково-пломбірний десерт
Захрустить під ногами під ритми холодного вітру.
І заводить мороз свій барвисто-кусючий концерт
На вікні залишивши для нас дивовижну палітру.
Білим пухом летять пластівці - розв'язався мішок?
Чи порвались подушки на небі, де спала хмаринка?
Все летить і летить, неквапливо, пухнастий пісок,
І лягає нерівно на землю - гаптує перинку!
Забіліло в очах - розлилась молоком, білизна
А у ній ми як дві кольорові нестримні краплинки
І звабливо так манить, вперед, снігова кривизна
Нам до неї простелять дорогу прозорі сніжинки.
Ми порушили спокій - зірвали сріблясту вуаль
І розбурхали тишу зимову - навмисно, відверто!
Ми як діти дорослі, в усмішці розтане печаль
Метушиться зима і пручається сміху, уперто!
Той маленький грішок (неуміло) сховаємо в сніг
Хай в сніжинках потоне дитячо-зваблива вина
І відлунням у небі лунає бешкетний наш сміх!
Ми порушили спокій, а ти! Ти пробач нам Зима!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636784
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.01.2016
автор: Процак Наталя