[i]"...я не славословлю тебе, моя стара хато..
Ніхто не дорікне мені, що я вихваляв тебе
чи ось плачу за тобою тяжко..
Я прощаюся з тобою..."
(Олександр Довженко)[/i]
у спорожнілій хаті –
розіпнута на циферблаті
лиха година:
полишаючи дім – годинника
не зняла зо стіни людина:
як у футля́рі пам`яті,
зоставила миті –
спільно
у світлі-теплі прожиті
…як дзеркала розбиті…
часови́й струмок
обмацав тавро́-замок,
од порога одхлинув –
пересох і вмовк:
більше час
не тече і не плине
у закритому просторі
між берегами-стінами…
чи довго живе равлик,
видертий із наспи́нної
переносно́ї своєї хатини?..
чи довго живе хатина
на́різно
від своєї людини –
наче тіло, позбавлене серця
і душі-лиця?
хто розлучить людину з домівкою –
подвійний убивця…
…як і самотні люди – самотні хати́
спогадами
научаються жити…
задраповані вікна – очі незрячі
усередину дивляться-бачать…
замкнений простір хати –
тільки людина може
знову зо Всесвітом поєднати…
а до того – спогади
нелінійно плавають – хто куди
по онімілих кімнатах...
у обмеженій ча́совій сфері,
наче тіні – у обмілілому озері…
у товщі застояної води –
одухотво́рені спогади
плавають скрізь-усюди,
непослідовно – хто куди…
і зникають – як люди…
…то підлога соснова,
олійно-фарбована,
на собі малює вологі сліди –
спритно колись
ходили по ній люди,
від літніх дощів і спек
до хати ховалися,
ступнями підлоги ніжно торкалися…
…зажуриться і пропадають сліди –
її
олійно-фарбовані спогади…
…то дверцята плити
самі собою одчиняться…
у крісе́лку, навпроти дверцят –
рудий і чорний – коти
за́тишно, проз дрімо́ту, мурчат(ь),
пі́снепі́ють-моляться
до рожевого зі́ву плити – святая-святих
домашньої
ха́тньої теплоти…
…у послідовному плині подій,
коти
один-одного не могли б зустріти…
на підвіконні –
давно посохлі-зморожені –
квітують розкішно вазони…
порозпуска́ли китяги-грона –
плющ вирує над гро́том-вікном,
аспарагус – спадає весільним ве́люном…
…увижаються хаті квіткоспа́ди вазо́нні
на кожному усміхненому підвіконні…
на павутинках –
зірки-
лелітки-блискітки
промерзлі вигойдують сволоки…
ідеї-думки –
пурхають,
як одноденки-метелики …
їх у темні кутки
зманюють
критики-павуки…
…розсипляться часом
кришталевого сміху дзвоники…
…а знадвору зима нуртує,
павутиння біле снує,
протяжно наспівує –
солодко заколисує…
заковує…
тишком-нишком руйну-є…
проте
неодмінно панує
у Всесвіті правило золоте:
що крадене – рано чи пізно
сторицею буде поверну-те…
18.01.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636778
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 18.01.2016
автор: Валя Савелюк