«У синьому небі
Холодний жорстокий вітер
Тріпає сам себе...»
(Накамура Кусадао)
Сонце бородатим пророком
Чіпляється латаними штанами
За антени колючі будинків-печер,
Мандруючи в країну вечора,
Даруючи нам чи то сутінки,
Чи то просто затьмарення,
Чи то просто йде не прощаючись
Гоноровим англійським лордом.
А в тій країні вечора...
А тому світі темряви...
Ліхтар банькуватим котом
Дивиться на брудні вікна, де
Бояться чомусь запалити світло.
Сутінкові провінції!
Вітер вічного вечора!
Чому так невчасно приходить зима,
Коли в душах людей і так холодно,
Коли хтось зледенілими пальцями
Торкається струн розбитої скрипки,
Тесаної колись з дерева
Зі слідами від куль, з оглухлого ясена
Від грому вибухів.
А струни... Їх плели з потоків нейтрино,
Їх чіпляли вузлами руки старих моряків,
А вони темніли й бриніли, звучали і краяли
Серце...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636644
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.01.2016
автор: Артур Сіренко