Якраз під Новий рік розгулялася хурделиця. Мело і завивало цілу ніч, жбурляло у вікна великими пригоршнями снігу. На ранок метелиця стихла. Із-за хмар виглянуло сонечко. Ми з внучкою Софійкою вийшли на ганок. Перед нами постала зірниці краса - забілена снігом долина. Сніг іскрився, переливався срібними відблисками, і тіні від кучугур ставали то голубими, то синіми, то рожевими.
Садок занесло великими заметами снігу, і без лопати пробратися туди було неможливо. Півгодини ми з Софійкою розчищали доріжку в сад. Вздовж доріжки росли густі кущі вовчих ягід і бузини. Раптом Софійка схопила мене за руку і прошепотіла: «Дідусю, подивись!». В глибині кущів вона замітила зграйку жовтозелених синичок з чорненькими голівками. Вони перелітали з гілки на гілку і клювали зморщені чорні ягідки. Ми обережно відійшли назад, щоб не сполохати пташок, і Софійка сказала тихо: «Синички голодні. З-під глибокого снігу вони нічого їстівного не можуть добути. Пора їх вже підкормлювати. Дідусю, давай прилаштуємо годівничку, ту, що влітку ми з тобою змайстрували».
Ми відразу вдвох заспішили. Внучка побігла в хату за кормом, а я дістав із сараю годівничку і задивився на неї. Софійка вміє гарно малювати і розмалювала масляними фарбами годівничку від душі. На бокових дощечках вона намалювала зелених синичок і червоних снігурів, які перелітають з гілочки на гілочку, а на даху годівнички намалювала великі жовті соняшники і квіти: айстрочки, жоржини, чорнобривчики.
Невдовзі прибігла Софійка з роздутими від хлібних крихт і пшона кишенями. Ми знову пішли в садок, я підняв дівчинку на плечі, і вона почепила годівничку на товсту гілку старої розлогої вишні і вибрала з кишень весь корм в годівничку. На сніжнобілому фоні зими годівничка здавалася казковим фантастичним палацом, вона яскраво сяяла барвами, і, здавалося, що на вишні притулилась частинка теплого сонячного літа.
Відразу появилися синички. Вони посідали на гілочках на верхівці вишні і весело защебетали. Але до самої годівнички наблизитись боялися. Тоді ми відійшли за ріг хати і звідти, обережно визираючи, споглядали за синичками. Тепер, коли нікого не було, синички цілою зграйкою накинулися на корм. Спостерігати за ними було дуже цікаво. Ось одна синичка схопила дзьобиком шматочок хліба і відлетівши, сіла на товсту гілку. Там вона, обхопивши двома лапками цей шматочок, почала його клювати. Інші синички швидко клювали крихітки і пшоно, полохливо озираючись на всі сторони, щоб бува не наскочила зненацька кішка, чи шуліка, чи інший ворог. Якщо ж прилітав горобчик, який теж хотів поласувати, то синички всією зграйкою накидалися на нього і проганяли його. Снігурів, та і інших деяких зимових пташок, вони не чіпали. До снігурів синички відносились з повагою.
Траплялося, крихти падали на сніг, тоді пташки летіли за ними вниз, і вранці ми з цікавістю розглядали їх сліди на снігу. Маленькі три рисочки у вигляді стрілочки – це сліди синичок, трішки більші – горобчиків. Ось по слідам видно, що метушня і щебет привернули увагу кота, йому було тяжко лізти по глибокому снігу, його лапи вгрузали, і стрибнути він швидко теж не міг, чистий розпорошений сніжок показав, що пташки своєчасно разом злетіли, і котяка нічого не спіймав, окрім о́близня.
Мабуть синички відчували наше добре відношення до них, і щедро віддячували нам за це. Ще зранку вони всідалися на абрикосі біля вікна хати, метушилися, щебетали, неперервно перескакували з гілочки на гілочку. І, взагалі, синички ні на хвилинку не могли посидіти спокійно. Ми з вікна мали змогу безкоштовно милуватися цим чудом природи. Більш того, синички і влітку вже залишалися жити на нашій садибі, ми їх часто бачили в глухому закутку садка в густих заростях бузку, вовчих ягід, шипшини і бузини. Очевидно, вони там гніздилися.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636443
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.01.2016
автор: Володимир Бабієнко