вИ щастя й нещастя медами виливали
Та усе те як смолу пекучу В душі наші ЗАЛИВАЛИ
Ще й вбивавали дужо правду : ЗРАДОЮ, нуждою.
Ще й …
Кохання вічне, святе повінчали з сирою могилою.
Стійте! сТІЙТЕ, в тій могилі ніч ХОЧ заночуйте
Почуйте слово мудре, сльози відчуйте
Так:,.. вкладайтесь у стару, вогку домовину,
зрадливі мужі…
Упирі Вкраїни!
Як не тяко, як не важко буде вам лягати –
Але ж ви отут колись закопали Мати!
В цій могилі –Слава, правда , велична Доля
В цій могилі і багні – споконвічна Воля.
-забиті, затуркані. Вашими ж ногами!
Тут, у темряві – степи вмирають, літа минають
І ПОРОГИ в кайдани СКУТІ все благають
«Звільнить нас!»… та не чуюють, ті, що закували.
Нема їх. В землю гидота всесвітня, з смердінням полягали.
Керували німотою, над кріпаками
панували…- не велике діло.
Але як волю здолати ? як мудрість здолати пустими грошами?
Може хто з нащадків Ваших нині теж керє.
Та Україною на ринку Світовім знай торгує?
Продавайте, на Риночку, та швидко країну –
не збудьте ще й придбати собі Домовину!
і ХОЧА НЕМА В ВАС ПРАВДИ,
і ХОЧА ВКРАЇНА - ТО НЕ ВАША Свята МАТИ .
та її сина нині Героєм називаєте,
велично, високо.. Бо ваша робота брехати на всі боки… замилювати око.
В час тяжкий ви мов ті щури
В коморі зібрались.
Наїлися добряче та
На тому й піймались
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635374
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.01.2016
автор: АНФІСА БУКРЕЄВА(СІРКО)