Йшла навпомацки душа.
Ось камінчик, скло, ось терня.
Павутиння на дощах?
Та це Янгола майстерня.
Усміхалась. До колін
Ноги в крові, рани голі.
А з усюденьких сторін
Грати, де багато волі.
Йшла? Здавалось... Пір'я все
У подолі просушила.
Як однюсеньке впаде-
До грудей своїх тулила.
Ось і придане. Собі
З пір'я шиє дві перини.
Замість ліженька-кущі.
Замість лампи-всі зірчини.
Одну перину продасть,
Купить хліба для бідненьких.
А їй Боженько все дасть,
Це ж вона йому рідненька.
Жила з вдячністю душа.
Бачить зорі, небо,вітер!
Хоч комусь вона й чужа...
Та як щось змайструє з літер!..
Хтось всміхнеться, хтось сльозу
Так щиренько проливає...
Хтось прошепше:обійму...
Хтось і брудом обливає.
Має все:любовь, печаль,
Ніжність, зраду, дощ, сніжинки!
А між зорями скрипаль
Грав на сходинках хмаринки...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635067
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.01.2016
автор: Відочка Вансель