[b]Станіслав Бондаренко[/b]
[u][b] «Вогонь майданів і магнатів»[/b][/u]
[u]Київ-2015[/u]
[i][b]Видавництво «Український пріоритет»[/b][/i]
Ще тільки почавши читати поетичну збірку Станіслава Бондаренка «Вогонь майданів і магнатів», презентовану мені автором, я відмітив, що є в його стилі щось від футуриста Веліміра Хлєбнікова. Моє припущення підтвердилось, коли і сам Станіслав згадав поета (Голову Земної Кулі) і його Всесвітній Уряд Творян(стор.79).
Помічаю риси притаманні хлєбніковському кубофутуризму, а саме:
– Відхилення від звичних норм віршованої мови, екпериментаторство.
– Пошуки розкріпаченого, нестандартного слова, своєрідного стилю, химерної мови.
– Орієнтація на плакатність художнього матеріалу не стільки на соціальну, скільки на авторську.
Та Станіслав Бондаренко не лише на це спирається, але по-своєму розвиває згадані прийоми і тенденції – винаходить власні жанри, паліндроми, неологізми.
Хлєбніков винайшов свій жанр «[u]сверхповесть[/u]». У Станіслава Бондаренка є свій винахід – нова літературна форма – [u]поема-кліп[/u].
Хлєбніков в поемі «Разін» з підзаголовком «заклятье двойным теченьем речи, двояковыпуклая речь» написав чотириста рядків паліндромів.
Станіслав Бондаренко довів, що теж є майстром паліндромів ще в 2011 році збіркою «Кирилиця київських вулиць», де представив їх в цілому розділі «ПАЛІНДРоскоші».
Кубофутуристи-живописці полюбляли зображувати частини тіл, розрізи. А футуристи-мовотворці, очолювані Хлєбніковим, розчленовували, розрубували слова, грались їх частинами, створюючи химерні сполучення ( і називали це «заумь», або «заумный язик»).
Станіслав Бондаренко теж іноді не проти побавитись розбивкою слів, і своїм оригінальним баченням розважає читача. Наприклад, препаруванням слова «[i]рай-ад-міні-страція[/i]» показує всі складові цієї установи. Слово «[i]міль-яр-дер[/i]» трактує один з персонажей поеми-кліпа– «[i]це міль, ярдами і кілометрами пожираюча душі й тіло[/i]».
Поет винаходить, або підхоплює випадково почуті неологізми –[i] фелічитач, співщастя, білбординці, бандовлада, ментокат, брехіонали, ліліпутін[/i].
Він розширює словарний запас сучасної української поезії новітніми словоо́бразами –[i] білборди, наркота, гебісти[/i], включає іншомовні слова – [i]money, everybody, so so, scribe[/i], і вислови – [i]donnerwetter, tabula rasa, besa me mucho, qui pro quo[/i], абревіатури – [i]СМС, ЗМІ, АКМ[/i].
Є декілька яскравих образів. Наприклад, «[i]двоногі колорадські жуки[/i]».
Поезія Станіслава Бондаренка може видаватись шорсткою, кострубатою, колючою. Та що тут скажеш – яке життя така й поезія. А життя зараз не причесане, пекуче, часи не солодкаві, а гіркі.
Можливо, саме сучасне життя підказує і нові літературні форми та жанри – поема-кліп, СМС-переписка, електронне листування, телефонні дзвінки.
Мозаїчність нового часу підказало автору і колажність побудови його творів – чергування віршів, прози, листів, роздумів, щоденників ([i]щонічників[/i]), проектів ([i]музею жертв геноциду[/i])(61)*.
Щодо побудови збірки Станіслава Бондаренка «Вогонь майданів і магнатів». Книга містить лірику останніх літ (розділ «Шанси чинів і шанці бійців»), а також три поеми-кліпи.
В першій (філософській) поемі-кліпі «Гірка розмова з Європою, або таємниці наших літер»(25)* поет не лише пояснює наше прагнення в Європу, а ще й виставляє їй свій рахунок за подвійні стандарти, і, не сказати б зневагу, швидше, неуважність до України.
Ось найболючіше:
«[i]Ешелони з хлібчиком за валюту
з України слав тобі скромний Сталін –
це коли мільйонами пухли люди:
ти не подавилась, а їх не стало.![/i]»(33)
В другій (психологічній) поемі-кліпі «Пікнік із мільярдером, або Травми трав»(51) йдеться про природу людини. Скільки вже написано і сказано про гріховний, згубний потяг людини до багатства, накопичення.
«[i]Знаєте, все одно в фіналі – лише тире
поміж дат на пам’ятнику, тере-дере…[/i]»(55)
Але людська природа залишається незмінною. Доки людина бідна, вона висловлює мудрі думки про те, що щастя не в грошах. Але як тільки з’являється спокуса збагачення, привласнення – більшість змінює свою «хвілосохвію». Чи можливий взагалі діалог між поетом (інтелектуалом) і магнатом (олігархом)? Адже вони розмовляють на різних мовах. Чи можливо духовний потенціал народу об’єднати з капіталами багатіїв і направити в одному векторі для досягнення єдиної вищої мети? Щоб, наприклад, забудовники Києва думали не лише про власне збагачення, а і про людей, які в ньому живуть, про збереження історичної пам’яті.
«[i]Тоді ще Київ не скам’янів
від з’яви блудних своїх синів,
очей Горгони, приблудних мерів:
ще не косила різня садів,
не крили плиткою трави скверів –
ніякий бізнес не сатанів.
Ще архітектори – АРХІВАРВАРИ –
Не годувались… бетонним варивом.[/i]»(58)
---------------
В третій (історично-детективній) поемі-кліпі «Майдани і магнати, або Магія магми» (83) – своєрідне продовження «Пікніка із мільярдером». Дійові особи ті ж – поет і олігарх. Є й декілька нових. Наприклад, бувший «афганець» Борода. Майдан створив ситуацію, де одними лише розмовами не обійдешся. Олігархам треба було визначатися, з ким вони – з офіційною владою, що дискредитувала себе не лише зажерливістю, злодійкуватістю, а ще й прислуговуванням диктатору сусідньої держави-монстра чи все-таки з народом. Всі (поет, мільярдер, Борода) об’єднуються для боротьби, всі готові до самопожертви в ім’я свободи і гідного, достойного життя (хоча зрозуміло, що [u]гідним і достойним [/u]життя кожен розуміє по-своєму).
В цьому кліпі найбільше прозових вкраплень, що підсилює враження репортажності, хронікальності, кипучості «магми Майдану».
[u]Про початок Майдану[/u]:
«[i]Осінь: круті летять на Канари,
а в центрі столиці – мільйонний крик:
«Зека на нари! Зе-ка-на-на-ри!»
А зек у палаці, від нар відвик...[/i]»(85)
[u]Про загиблих[/u]:
«[i]Лежать – блаженні і невинні.
Стоїть мовчання нелукаве.
І – громом: «Слава Україні!»,
і відгомін – «Героям слава!»
Ця гречна галицька галузка
на древнім древі України
і східна ця – не вся ще в друзках –
сплелися майже при корінні...
Як велетенські кобзи, труни:
за кожним по сто тисяч плаче,
і натяглись між нами струни,
тепер за кожним «Плине кача[/i]».»(109)
--------------------------
[u]Про вклад українства в розвиток демократії:[/u]
«[i]І сказав поранений сивий пан:
„З того, що у людства ще не було,
ми дали Козацтво, УПА, Майдан –
людству з Україною повезло…”[/i]»(105)
[u]Про владу:[/u]
«[i]Українці щоразу спростовують класичну тезу про те, що народ має таку владу, якої він достойний, бо в нас влада майже завжди не достойна народу. Тому її перемагають. Та, зазвичай, переможуть і розійдуться, подарувавши перемогу новій владі, яка знову перетворює її на поразку. Отож, спростовуємо-спростовуємо, а ніяк не спростуємо – невже й тепер так?[/i]»(125)
Емоційно збірка викликає різнопланові почуття, що зумовлено конструкцією з міксту поетики, іронії, медитації, памфлетності, штукарства в грі словами.
Іноді написане Станіславом Бондаренком я відчував есеями в формі віршів.
Іноді ловив себе на відчутті, що ця поезія – продовження традиції трубадурів, кобзарів. А то здавалося, що його тексти так і просяться для виконання в стилі реп. (Що і зробив, між іншим, Ярослав Чорногуз, начитавши в стилі ритмічного речитативу два вірша «Європа вранішня» та «Шанси чинів і шанці бійців»). Є ще дві пісні написані на вірші з цієї збірки з цілком традиційною поезію – пісня-молитва «Молитва молодої» і громадянська лірика «Місце сили і місце болю».
------------
І на завершення. Традиціоналізм чи авангардизм, академізм чи експериментаторство, зрештою, не визначають чи буде «фелічитач» щасливим читаючи книжку. Все визначає талант автора. Станіслав Бондаренко – автор талановитий.
------------------
* – в дужках номер сторінки в збірці.
24.12.2015
Євмен Бардаков
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634661
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 10.01.2016
автор: Віктор Ох