Я дарую тобі свого неба блакить,
Я дарую ковточок любові...
Хай дощами осінніми вже не дощить,
а зігріється в теплому слові.
У стихії любові себе утоплю,
розчинюся туманом у тиші,
я повсюди твій голос солодкий ловлю,
ти ж мені його жменьку залишиш.
Не стирається пам`ять, вривається в сни,
а кохання притулку шукає.
Ти мені найрідніший і зовсім чужий,
вже ріднішого тебе немає!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633720
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.01.2016
автор: Марта Небесна