Герої – є, синів немає.
Забрав у небо їх Майдан.
А час пливе і серце крає
Від болю незажилих ран.
Хто в очі не дивився Сотні,
Той думав, що Майдан помер,
Майдан триває й до сьогодні
Й його нестримна круговерть.
Майдан- у головах і в-душах,
Майдан – в сльозах сиріт і вдів,
Майдан, як символ непорушний
У вічнім смутку матерів.
Майдан-в котлі під Іловайськом
І-на летовищі в Донецьку,
Сніжному,Щасті і в Луганську..,
Майдан-у кожнім божім серці.
Навчились ми не відступати
За межі власних сподівань,
Не повзать хочемо: літати,
Нема гріха у цих бажань.
Дарма, що є рука залізна,
Що прагне подвиг обнулити,
Народ великий-сила грізна,
Він має вільним гордо жити
Заради тих, хто власним тілом
Йшов на вогні і водомети,
Хто не здавався під прицілом,
Хто став гранітом в монументі.
Не даймо знищити Майдан,
Його безсмертні ідеали,
Він всьому світу прокричав
Вся Україна з ним повстала.
Синам Майдану – ПАМ'ЯТЬ ВІЧНА,
Безсмертя – з подвигом Героїв,
Це Ангели Вітчизни світлі,
Убиті злом на полі бою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633689
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 05.01.2016
автор: Шостацька Людмила