Мандри, мої мандри…
Мої відрядження – це мандри:
Хуст, Коломия, Чернівці…
Везем знання туди ми плідні –
Зустрінуть щиро нас завжди!
Нічний вокзал, квитки, таксі…
Ось і приїхав в Чернівці.
Виходиш на перон у ніч густу,
І думаєш, що тут роблю?
Де той гуртожиток із ліжком,
Де скачуть таргани «вприприжку»?
Нема ні світла, ні води –
Все це оплачено завжди!
Береш таксі за 30 гривень –
Вже завтра краще не обідай,
І чай у потязі не пий,
Й про це мовчи, ніби німий.
В Хусті історія подібна:
Той потяг їде дуже «сильно»,
Домчить «миттєво» вас туди…
А може краще хоч куди?
Вночі ти переїхав гори,
А зранку бачиш – чисте поле!
І ось вокзал Хуста пустий,
А ти щасливий, молодий!
Бо у відрядженні ти молод:
Ти мусиш подолати холод,
Усі незручності і страхи,
Щоб повернутись знов до хати!
Яка ж історія в Хусті?
Зустрінуть мило із таксі,
Платити гривень вже не треба –
Готель тобі там без потреби!
А їсти там готують смачно:
І зупи, й каші, і борщі.
Бажаєм повару удачі –
Приїдемо туди завжди.
На філії зустрінуть мило:
Вам зварять каву, зроблять чай.
Ти викладай доволі спритно –
Від розкладу не відставай!
В Хусті ти ще більш-менш людина:
Летять приємно там години,
Тому що дбає про нас пан –
Олега прізвище Товкан.
З ним нам приємно спілкуватись:
Цікаве можна щось дізнатись.
Він пропонує шоколад:
Для розуму – це концентрат!
Щоби наш мозок працював,
І мудро ти все викладав.
Вночі ти знов уже в вагоні…
Летить той потяг, немов коні.
Цей віз і трусить, і дзвенить,
Але до Львова він домчить!
І знов вокзал: там люди, каси,
І ти там одинокий в масі,
Хоча на рідній вже землі…
Десь побував? Ніби у сні!
Ще є Волинь на стороні!
А як дорогу там знайти?
Куди нам їхати там треба?
Чи може ми вже без потреби?
Де побудовані мости?
Пояснять нам – не ті часи!
Колись там правили пани:
Були дороги і мости,
І процвітав той дивний рай…
Тепер ти їдеш в неба край!
По бездоріжжю,по болотах –
Могли би ми ходити в ботах,
А не труситись у маршрутках,
Як у Кузьми в «собачих будках».
За то там філія – краса:
Довкола луки і ліса,
Повітря там смачне і чисте,
І ти там зовсім вже не лишній.
Завжди нам радий Остапук –
Для багатьох найкращий друг.
Він про Волинь розкаже рясно,
Покаже край свій нам прекрасний!
Зустріне нас він щиро й мило:
І дасть в готелі номер-диво,
Де є і чайник, і диван,
Де ти живеш, як справжній пан!
Хмельницький – милий регіон.
Його вокзал – «армагедон»!
Оклунки, торби і валізи…
Комусь не вистачає візи,
Хто їде в Київ, хто в Москву –
Розвіяти щось по вітру?
Або там тяжко працювати,
Щоби добробут свій підняти.
На філії там все достойно:
Усі студенти ходять строєм,
Навчаються всі без вагань,
З пар не виходять там без знань!
На НКЦ міцний акцент,
Який впровадив пан-доцент.
Тепер директор він відомо
І править строго й науково!
Міцний горішок Овчарук –
В конкретних справах дуже «крут»!
Він є привабливий мужчина
І дуже вірна половина.
І знову потяг і вагон…
Я їду в рідний регіон!
В вагоні рівні всі завжди:
Колеги й друзі ми в путі!
Розмови різні безтурботні,
Але між тим усі в турботі,
Що мислить Вова у Москві?
І наші хлопці ці нові…
Усі згадали Кучму й Бєню,
І наш новітній курс «обмєнний»…
Життя «малина – не журба»,
Як Україна ця нова!
А хтось шикує в «шоколаді»:
Їм у Європі дуже раді!
Для безпорадної малечі,
Для всіх, хто тягне віз на плечах,
«Дороговат» все ж шоколад –
Для нас ці ціни невпопад!
Жінки всі наші милі й гарні
Живуть вже скромно – без помади!
Віднесли в банки гроші всі:
За газ, за світло, за хати.
Такі розмови у вагоні…
Дивись: вже потяг на пероні!
Здавай рушник ти і білизну,
Вдягайся й не забудь валізу!
І ось ти знову в місті Лева!
Себе тут «чуєш королевой»!
Де політехніка ця рідна?
Робота наша всім потрібна?
Але на носі складний звіт:
Де спав, що їв, і скільки діб?
Біжиш спочатку штемпель ставиш,
Що вже приїхав, вже не «страннік»!
А потім в 1-ий корпус вчений,
Де звіт читають наш учені,
І підпис ставлять дорогий,
А сам ти ледве вже живий!
У корпус, де все нарахують,
Добратись сил майже нема…
Якщо там зовсім не змордують,
То ти боєць – кричи «ура»!
Але ж тобі потрібна каса
І грошова «потужна маса»,
Яку в відрядженні потратив,
І кілограмів пару втратив,
Бо економив на таксі,
Й обіди з’їв зовсім не всі,
І бутерброд свій загубив –
Най чорт би з’їв його кривий!
А у цілому все прекрасно:
Нас люблять діти і сім’я.
Ми повертаємось всі вчасно,
А потім знову в ті ж края!
Всім нам я хочу побажати:
Щоб доживати до зарплати,
Щоб відрядні росли в ціні,
Щоб курс обмінний був міцний,
Щоб долар гривну не загнав,
Щоб євро стрімко не зростав,
Щоб ми жили всі гідно, люди,
І, щоб лихий нас не попутав!
Прийдуть я думаю часи,
Коли поїду на таксі,
Я на Волинь нову й чудову
По трасі рівній,гарній й новій!
Коли нас будуть поважати –
Дадуть нормальні всім зарплати,
І працю зможуть шанувати
За всі знання наші крилаті!
Мораль у байки не нова:
Ми все ще люди – не дрова.
Відправте нас в м’якім вагоні,
Не дайте мерзнуть на пероні,
Зустріньте хлібом і теплом,
Не поселяйте всіх гуртом.
Добавте відрядні оплати,
Не вираховуйте з зарплати
За чай, за постіль, за тепло
По людські – ми ж не НЛО.
А , в принципі, ми людям вдячні:
Бажаєм всім лише удачі!
Нас зустрічають від душі –
Дають і воду, і харчі.
04. 03. 2015 м. Львів
автор Наталя Калиновська
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633489
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 04.01.2016
автор: Наталі Калиновська