Що не кажи, а в печері є дах,
Скелі стоятимуть вічно в віках,
Йосиф родину сховав від негоди,
Соломою пахнуть кам’яні зводи.
Соломою застелена була по́стіль,
В муку молола пісок заметіль.
Запам’ятавши холодний помел,
Уві сні ворочався віл та осел.
Марія молилася; Вогонь пломенів,
Задумливо Йосиф в полум’я глядів.
Ма́ле немовля було біля ма́ти,
І лише могло, тільки дрімати.
В печері всім трьом спокійно було,
На вулиці віхолою все гуло.
Через отвір у стелі дим прямував,
Тихесенько віл уві сні позіхав.
Зірка дивилася через поріг,
Єдиним, серед них, хто міг,
Знати, що погляд її означав,
Ісус - немовля, але він ще мовчав.
27.12.2015 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631820
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.12.2015
автор: Boris_uk