Так часто граємо в житті думками
В дорослу гру - у піжмурки словами.
Пірнаємо у душу, щоб спіймати,
Як здобич, дивне почуття - «кохати»…
Яким би ти не був черствим і грубим,
Про справжнє почуття розкажуть губи,
Промінчики в очей твоїх куточках,
Емоції з душі біжать струмочком…
Хтось не побачить зміни ці відразу,
Бо заважає сліпота образи,
І не відчує щирість в кожнім слові,
Де проростає паросток Любові…
Тим і страшна ця гра, коли в азарті
Серйозні почуття - для нас як жарти.
Неначе чуєш все і гарно бачиш,
Спочатку не цінуєш - потім плачеш...
А згодом муки совісті й страждання,
Що грали довго в піжмурки з коханням.
Чому так часто сліпота духовна
Нам заважає бачити коштовне?
Коли наступить бажане прозріння?
Чи здатні ми, чи нове покоління
Відкрити закутки душі ще темні,
Щоб зрозуміти почуття таємні…
А поки в невідомості живемо,
Один до одного наосліп йдемо,
Як діти, граємось з вогнем кохання,
А в результаті біль душі й страждання…
На жаль, так часто у житті буває,
Що слово не лікує, а вбиває.
Коли горять мости й душі вітрила,
Від краху вберегти - Любов безсила…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631720
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.12.2015
автор: ОЛЬГА ШНУРЕНКО