А небо теж ховається в окопи,
Тремтить від страху загнаним зайчам:
Коли на нього бризкають окропом—
Цілує небо руки копачам.
І наливає їм по кварті чаю,
Байдуже, що без цукру ,
мов полин:
Коктель із віри з присмаком одчаю,
Коли під Градом тиснеш Ф-1…
А за спиною посивіле небо
Лежить в болоті
мокре
долілиць.
Йому би сонця пригорщу хто-небуть
Приніс тихцем…
Та перебір дзвіниць
Його покличе знову на роботу:
Приймати нових ангелів увись.
Завиєш вовком.
Біль здереш із плоттю.
Поплеще небо по плечу :
«Держись!»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630985
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 24.12.2015
автор: Олена Іськова-Миклащук