Коли дозріла на лану
Душа, то спільні коливання
Ти маєш з ним – з його звучання
Вісь налаштовуєш земну.
Вручав Судьбу колись в руці
Тут сонях, зітканий із сонця –
І закохали теплі гронця
У ті безкраї пшениці.
Це ж світло променя й роси
В мені різьбили дзвін природи,
Щоб відточив я з брил породи
Грань досконалості й краси.
Збирав у жмені грім в траві
Не раз юнак, забрівши в маки –
Ліпили вітер й квітом злаки
Тут особистості нові.
Бо мають поклики полів
Якесь невидиме тяжіння,
Де схочеш злитись з шелестінням
Хвиль позолочених хлібів.
В єство вливалися моє
Землі сподіванки і мрії,
Де мозок мій, і день світліє,
І вдача ніжною стає.
Під небом синім явори
Мені всміхнулись незрадливо:
Вбери у тяму справжнє диво,
А далі – з Богом говори…
Із хліба світить суть речей :
В нім до життя є приналежність,
В нім пам*ять ломиться в безмежність,
Прозрівши Всесвітом очей.
Сповив у лоні це ж твоїм
Народ мій вроду чорноброву,
Щоб я дідів пізнавши мову,
Слухняно міг служити їм.
Микола Стасюк (Альманах"Скіфія -2015 весна")
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630902
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 23.12.2015
автор: plomin