Сопіння мулатки виводили мене з себе. Шоколадне тіло з шовковою шкірою, котре я обожнював вночі, не могло аж ніяк розпалити мене сьогодні. Але мене це не переймало. Вона отримала свою платню за ніч. Я піднявся, підійшов до вікна розтулив штори. З вікна вид на Дніпро. Що-що, а вид з борделю був прекрасний. В голові гуділо, сонце різало очі. Шлунок вже кілька днів не бачив нормальної їжі. Здається сьогоднішній день стає тривожним вісником. Скоро мій організм не витримає і дасть збій. Але я не хотів звідси виходити. Я не хотів повертатись в світ, де перед моїми очима пролітали жахливі картини людських смертей. Я б волів залишитись тут. Тільки от мої гроші занадто швидко закінчувались.
Відкрив вікно. Закурив. Мулатка підійшла до мене і поцілувала мене в плече. Дивно, повії зазвичай не проявляють таку ніжність.
- Це за що? – здивовано запитав я.
- За те, що ти вночі був джентльменом – всміхнулася вона – рідкість в наші дні.
- Невже? – я дав їй сигарету, але вона відмовилась.
- Так. Чоловіки думають лише про себе. Лиш би вдовольнити свої інстинкти та своє его.
Я промовчав. Вона сама того не відаючи, штрикнула мене в саме серце.
Я не пам’ятаю, скільки часу пройшло. Знаю, що ми вчотирьох знайшли житло, як тільки приїхали в Київ. Пам’ятаю, як вийшов на балкон квартири на Троєщина і подзвонив Карині.
- Алло – в голосі чулось здивування.
- Привіт – тихо сказав я – я…
- Навіщо ти подзвонив? – в неї затремтів голос.
- Я в Києві. Приїхав до тебе.
- Брешеш.
- Ну не тільки до тебе…
- Я виходжу заміж. Вибач Макс.
Пам’ятаю, що повітря кудись зникло. Серце зупинилось. В шлунку стало пусто, наче в пустелі Сахарі. З останніх сил я повільно і чітко вимовив побажання щасливого життя і ввічливо попрощався. Тоді вибив. З хвилину я стояв і крив недопалок від сигарети, не помічаючи, що дим вже не йде.
І ось я прокинувся тут в компанії повії та похмілля. Скільки ночей я провів тут мені невідомо. Всі дівчата вже вітались зі мною, деколи навіть готували мені та робили каву. Я ж допомагав здоровенному охоронцю на прізвисько Барбос викидати дебоширів. Хоча йому моя допомога не особливо була потрібна.
- Може повернемось в ліжко? – запропонувала мулатка – Марта все одно ще спить…
Марта, точніше Марта Ігорівна, старенька низька пенсіонерка була в них за старшу. Колишній бухгалтер гарно реалізувала себе на пенсії. І контролювала все залізною, хоча й старечою рукою. Не знаю, ким точно доводився їй Барбос, але зуб даю, що точно родич.
Все ж пропозицію моєї шоколадної супутниці довелось відхилити. Платити більше не було чим. Потрібно було швидко роздобути грошей. Але це ще остигнеться.
- В тебе немає нічого від голови? – запитав я.
- Екстазі.
- Ні, дякую.
- Тоді немає.
Я повністю одягся, поцілував її в щоку і вийшов з кімнати. Особняк був шикарним. Два поверхи обставлені антикваріатом, створювали атмосферу наче ти джентльмен і в цьому світі від тебе, щось залежить. По коридорах снували чоловіки, котрі наспіх одягались прямо в коридорі. Між ними як сонні мухи ходили й працівниці закладу. Я вітав їх всіх кивком голови та радісною посмішкою.
- Привіт, Макс.
- Ти в нас вже прописався?
- Може наречену серед нас знайшов?
- Я попрала твій піджак
- Кава на кухні.
Я дякував всім і намагався віджартуватись компліментами. Спустився по сходах на кухню. Звідти долинула розмова. Говорив Барбос. Його бас наче розтрясав стіни. Говорив він швидко, але щось з контексту я таки вловив. Барбос переконував якусь дівчину.
- Подумай, платня хороша, умови ти бачиш. Дівчатка хороші, допоможуть, навчать…
Я зайшов в кухню. Лисий охоронець махнув мені рукою, мовляв: присідай. Маленькі вуха на великому лисому черепі, поросячі очі. Він постійно червонів і від поту його лисина блистіла. Він виглядав би більше кумедно ніж лякаючи, якби не ріст під два метри, вага під сто і два кулака розміром з мою голову кожний. Дівчина, котрій він пропонував роботу повернулась, глянути на мене. Я застиг з несподіванки.
- Привіт, Ліля – я не чекав її побачити тут.
Вона презирливо зміряла мене поглядом з голови до п’ят.
- Ти б себе бачив – зневажливо сказала вона – виглядаєш просто жалюгідно.
- Я якраз спускався і згадував, наскільки мені не накласти на твою думку – парирував я.
Відносини в нас м’яко кажучи накрились, коли вона дізналась про Наталю. А от те, що я весь цей час був з Кариною… Це були перші її слова за багато днів. На ній все ще була мітка. І вона поволі набирала сили. Вже не так інтенсивно, як перший раз. Але цей раз грозив стати крутіше за попередній.
- Як спалось? – піддражнив мене Барбос.
- Спав, наче малюк.
- І то добре. Ти пам’ятаєш скільки вчора випив?
- Якщо чесно я не пам’ятаю нічого вже кілька днів – признався я.
- Ти зник на два тижні, якщо що – холодно встряла Ліза.
- Тоді як ти мене знайшла, якщо я зник?
- Це вже четвертий бордель в Києві, котрий я обійшла.
- Значить ти таки не будеш в нас працювати? – розчарувався Барбос.
- Не буду – Ліля похитала головою – я по цього ідіота.
- А, розумію – охоронець засмутився ще більше – він тут…
- Знаю я, що він тут робив! – розгнівалась Ліля – те, що й завжди! Одне на думці лишень…
- Гей, я ще тут – я ввірвався в розмову – що тобі потрібно?
- Мені?! Нічого, але твій брат тебе шукає. Говорить є для тебе новини. Чи ти вже знову передумав?! Знов тікаєш?!
- Тобі обов’язково бути такою сукою? – холодно запитав я.
Вона промовчала, спопеляючи мене поглядом. Іскорки в її очах, грозили перетворитись на багаття. Але вона швидко опанувала себе. Що сказати: дівчинка подорослішала. За цей час вона перестала бути тією наївною дівчинкою, як на початку. Тепер це була суміш Наталії і Карини.
- Гаразд – сказав Барбосу – ми мабуть підемо. В мене якраз відпустка закінчилася. Пора би й попрацювати…
- Ти так ні разу і не розповів де ти працюєш – кинув навздогін.
- Та так – сказав по дорозі до виходу – розгрібаю всіляке лайно.
Барбос розреготався. Ліля поспішила за мною. По дорозі я перекинувся поглядом з моєю мулаткою.
- Вже йдеш? – поцікавилась вона.
- Я ще якось навідаюсь до тебе – всміхнувся їй.
- Буду рада тебе бачити – в неї була просто чарівна посмішка.
Котра зів’яла, як тільки Ліля глянула на неї своїми налитими кров’ю очима
- Кобель! – це вже адресувалось мені.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630736
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.12.2015
автор: Тост