Дерев'яний автомат тримає країна,
Бо прийшла до нас, одначе, теж лиха година.
Ніж у спину їй загнала рідненька сестричка.
"Сім'ю зраджувати треба" - така в неї звичка.
Автомат - він не стріляє, гнила середина;
Так і як нам убивати? Ми ж усі - родина.
Дерев'яний автомат поїли терміти,
Із середини останнє змогли розвалити.
А сестра сміється тільки, ножа провертає
І шматок від України тіла вигризає.
Та цього їй мало дуже - отака любов...
Кров і горе - вічна тема її молитов.
Без упину б'є й радіє, бо вона сильніша,
І кричить, що Україна - сестра найрідніша.
Дерев'яним автоматом чорта не злякати,
А про те хто тобі ворог треба пам'ятати.
Триста років нам постійно виїдали тіло,
Врешті-решт уже давно це осточортіло.
Дерев'яним автоматом відбиватись треба,
Захищати свій шматочок рідного під небом.
Але віримо, сестра в крові захлинеться.
Мир настане в Україні І вона прорветься.
Дерев'яний автомат лежатиме долі,
Вкоріниться й зацвіте первоцвітом волі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629533
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.12.2015
автор: Собко Вадим