Не судилось певно повернутись в хату,
Де в бузку вечірнім пахли солов’ї…
Коли кожна днина нам була за свято,
Де роки дитинства прогули мої…
Досі плаче хата і мовчить криниця,
Хоч думки сідають завжди на поріг.
Сад ще і понині у цвіту святиться,
Я навік в порозі у своєму ліг.
Відцвіли черешні – ягоди вродили,
У вуликах бджоли заховали мед,
Як батьки у хаті, то роки щасливі,
Та ніхто не знає долі наперед…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628842
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.12.2015
автор: Віталій Назарук