Окуляри рожеві бьються склом до очей.
Така дрібниця, а насправді болісна істина...
Одразу міняється бачена сутність речей-
до долу із дзенькотом.. паде уламками вистила..
І чорними хмарами небо скуте одвічно,
здавалось яскравим усе що тепер посіріло.
Розбилося вщент..і колись лише щастя торічне
до навіть не теплих трісок уже відгоріло.
В рожевому цвіті пелюсток купалась без страху,
а зараз боюся і кроку ступити в ті мули.
З якої ще правди випити трохи відваги?
Намисто з зірок кам'яного відтінку здобули.
Та це не бентежить, бо світу пробачити можна.
Якісь сподівання на нього хіба покладала..
Розтопиш мій лід? Дивись, стою заморожена-
[u]оманливим[/u] в [u]правді[/u] тебе все одно споглядала...
13.12.15
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628693
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.12.2015
автор: jess