Мене несе ця течія…
І човник мій життям все лине,
Його не лишу нажаль я,
Тому що це моє життя.
Моє… І це є очевидним,
І безперечним за буття,
Що там в далі, мені не видно…
Напевно, більші кораблі.
А хвилі вільно розгойдають,
Й без цього зрушене життя,
Молитви, й ті не покидають,
А все ведуть з ось цим що дня.
І в бурі, смерчі і негоди,
Мій човник лине хвилями,
Та розгойдавши не злякає,
А лиш знесилює.
І час від часу хтось підсяде,
Й залишить спогадів пітьму,
А чи полишить й не згадає,
Все це залишиться йому.
А хтось не лише назавжди,
І буде поряд й не зважати,
Які все хвилі мене ждуть,
Той буде вічно зігрівати.
Той буде всім моїм життям,
І я надам цю перевагу,
І це все правда, не обман…
А лиш в замін мені увагу.
Мене несе ця течія,
Мій човник – це моє життя,
І не злякати хвилями…
Чи ніжними, чи сильними.
А.А. Отченко 13.12.15 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628262
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 13.12.2015
автор: Андрій Анатолійович Отченко