Куди прямує наша планета Земля? Де її кінцева зупинка? Що чекає її на фініші забігу? Вона така крихітна у цьому міжзоряному темному космічному просторі, така беззахисна, як мураха на стежці у лісі під чоботом велета-грибника. Але не простір прагне її погубити, розбалансувати, а те, що знаходиться близько до її поверхні, в полі земного тяжіння, те, що було створено за словом Господнім наприкінці світобудови – людина, гомо сапієнс. Ні, ця планета ще рухається по строго заданому курсу, який їй було окреслено – по орбіті, встигаючи при цьому за кожні 24 години обкрутитися довкола своєї осі, а за кожен рік – і довкіл сонця. Але щось з нею уже не так, щось стискає їй горло, душить легені, б’є у пах. Підлянкою пахне в повітрі, що її огортає, гіркий присмак лоскоче їй смакові рецептори. Правікові гори цієї планети полисіли – ні, не від старості, від жорстокого з ними поводження. Могутні ліси зіщулились, поріділи, мов зуби у роті столітнього старика. Колись повноводні бурхливі річки обміліли і тепер не дзвенять, як золоті монети на поясі у танцюючої циганки, а стогнуть – гостро і протяжно. У повітрі росте напруга, піднімається градус – все вище і вище. Планета підхопила вірус, який називають «Глобальне потепління». Науковці серйозно займаються його вивченням, збираються задля цього на своїх симпозіумах, летять літаками з різних міст і країн до Парижу, мов перелітні птахи з Європи до Африки на зиму через бажання жити. На пошук ліків виділяються мільйони коштів, причому, у твердій валюті. Хтось, наляканий швидкими змінами життя не в кращу сторону, замовляє собі подорож на іншу планету чи зірку. Хтось будує бункер під землею. Життя ж таке привабливе… Особливо для тих, хто боїться втрачати здобуте. Диваки! Але диваки – то і є ті люди, що не дають цій землі захлиснутися власним блювотинням, втопитися у власному лайні. Вони, як партизани, яких беруть в оточення, шукають виходу.
То що ж все-таки треба, щоби ця голуба планета, дана нам у кредит для життя, не зійшла з рейок, не згоріла у вогні, випущеному з драконової пащі? Що треба?
А треба, думаю, одного – любові – до себе, до ближнього, до всього того, що поруч і що є недосяжним для ока та слуху.
І я вірю, що ЛЮБОВ ВРЯТУЄ СВІТ!!! Бо тільки вона здатна творити чудеса.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628033
Рубрика: Інша поезія натхнення
дата надходження 12.12.2015
автор: Крилата (Любов Пікас)