Він так схожий на неї...
Вона ж - геть на нього не схожа...
Що твориться з її душею??
Невже,вона гадає, що він просто перехожий.??
Але ж в мить, коли погляд зустрівся,
То зімліла від щастя душа...
Осад спогаду в ній поселився,
А на очі навернулась сльоза...
І пішов він на зустріч до неї,
Розповість їй хотів оте все,
Що творилось з його душею...
Та вона не хотіла і чути,
Адже боляче було її
Серцю,що жило спокуте
Вже три роки в кохання імлі...
І сказавши слова роковії,
Показавши на вихід
..бігом....
Вибіг красень з дитячої мрії..
Як дізналась вона пізніше,
То ж та зустріч остання була...
Адже хлопця, що вибіг з подвір"я
Вже давно в живих нема...
І несе на могилу ті квіти,
Що колись дарував він її...
А у неї вже дорослі діти
Розійшлись на шляхи чужі...
Серце знову покрила тривога
І поранила душу стріла...
Не дыйшла та бабуся порога,
Як упала уже не жива...
І лежить вона в сумі спокута.
Постаріла її краса...
По щоці знову раптом пробігла
Велика срібляста сльоза...
А над нею засмучені діти...
І б"ються в спогадах внуки малі...
На могилу упали ті квіти,
Що приніс він колись їй...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627790
Рубрика: Балада
дата надходження 11.12.2015
автор: Ольга Ващук