Гончар-водолiй

                                                             «Ми  обидва  живі  –  
                                                               А  життя  це  і  є  надія…»
                                                                                                     (Ентоні  Харві)

Ви  примушуєте  мене  думати  
Про  те,  чого  я  не  знаю,
Ви  примушуєте  мене  ліпити
Поеми-глечики  з  глиняних  слів
(А  вони  розіб’ються  –  
Коли  висохнуть,
Коли  сонце  опалить  їх
Товсті  боки-метафори
І  скам’янить  вогонь  буття
Жаркий  як  жадання,
Світлий  як  одкровення).
Я  гончар  –  а  ви  думали,  що  поет
Я  глиноміс  –  а  ви  думали  -  проповідник,
Я  винороб  –  а  ви  думали  –  пастух.
Я  замішую  глину  павзами,
Вона  злипається,
Як  сторінки  Біблії
Втікача-єретика,  що  ховає
Кожну  свою  думку-блискавку
У  торбу-хлібосховище
Сухих  сухарів  цитат
І  вина  вакханалій-віршів
Босоногого  циклопа  Ероса,
Волоцюги  Меркурія.
До  Ефесу  ще  
Не  примандрував  Павло-безхатько,
Щоб  біля  руїн  сховку  Артеміди
Мав  сказати  нам,  що  ми  теж  глина:
З  нас  ліплять  філософів
(А  ми  не  хочемо),
Нас  називають  людьми
(А  ми  пручаємось),
Бо  такі  ми  вже  
Стадострижені  вівцегромадяни
Полісу  Сатурналій.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626995
Рубрика: Верлібр
дата надходження 08.12.2015
автор: Шон Маклех