Страшна зима…

Зима,що  серце  просвітила
Залишить  спогад  у  серцях.
Прекрасна,мила  Україна,
Небесна  сотня  у  віках.

Вона  повстала  і  повстане
Іще  не  раз  у  нас  в  думках,
І  скаже  світлій  вірі  слава
І  слава  кожному  із  нас,
Хто  за  вкраїну,за  свободу
Ту  кров  святу  пролєє,
І  хто  свому  народу
Віддасть  усе  єство,
Що  в  нім  живе.

Минають  дні,а  віри  все  немає
Її  спалив  до  дна  той  весь  ворожий  люд.
Та  віра  тільки  в  того  не  вмирає,
Хто  за  щасливе  майбуття  своє  подбає,
Усе  до  краплі  викладе,що  має.
І  не  боїться  і  гординя  не  бере.

Потухлі  стіни,
Зроблені  окопи.
Там  барикади,
Тут  обурений  народ.
І  Беркут  знову-знову  на  підході,
А  людям,що  робити?
А  люди  йдуть.

А  люди  йдуть  і  маса  давить  в  спину.
Аж  раптом  чути  постріл  десь  заздалегіть.
То  ж  він  потрапив  у  саму  людину.
"Допоможіть,допоможіть!!!"
Усі  збігаються  і  медики  й  буденні.
В  усіх  турбота  є  за  це  своя.
Тож  лікарі  медикаменти  колять  незліченно,
Та  повернути  вже  його  не  можна  до  життя.

І  плачуть  всі,бо  шкода  їм  Сергія,
Який  так  ревно  говорив  Шевченкові  слова.
Й  хотів  лиш  волі  він  для  України,
Хоча  батьки  бути  не  звідсіля.

Тож  був  цей  постріл  перший,не  останній
Та  перший,що  підняв  усіх  з  колін.
Підняв  усю  вкраїну  до  повстання.
І  волі  прагнути  усім  звелів!!!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626666
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 06.12.2015
автор: olenka99