Була зима, страшна й холодна,
Й вона… із дітками двома.
Усі холодні і голодні…
Без диму жив тепер димар,
Бо нікому було топити…
Порожні горщики в печі…
Дитя шептало тихо: «Пити»…
Десь обзивалися сичі…
Вона, з запалими очима,
На лікоть сперлась, підвелась…
А думка в голові строчила:
-До чого ж це я дожилась?..
Уже і встати мені важко.
В дітей, он, голос вже пропав…
Сховали у садку Палажку…
Допомагав сусід… Степан.
Вже й він… до хати… не заходить –
Скосила теж, мабуть,… біда…
Востаннє голову підводить:
-Чи ж… є у тім відрі вода?..
Пройшла зима. Порожня хата…
Холодна піч… Відро пусте…
Дверей не треба відчиняти –
Ніхто вже там не підросте…
Лиш мовчазні в кутку ікони
Дивились з жахом із гори:
-О, ні! Це не людські закони –
Від болю серце ж так згорить!..
Та й досі світ не весь почув їх:
Ці люди, мабуть, без душі;
Й від того боляче і сумно…
Прошу вас, люди,
свічку пам'яті про це
не потушіть!!!
Ганна Верес.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625823
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 03.12.2015
автор: Ганна Верес (Демиденко)