Коли почався світ...
Я думав буде гарний цвіт.
Та бачу я тепер колючий дріт,
Він навіює гніт.
На вулиці біжить худющий кіт,
І в дзеркало глядить старечий дід.
Побачив він достатньо бід,
Немов за весь свій рід
- Відмучився горбатий інвалід.
Від всіх отих людських обід,
Отримав просто досвід:
Що є життя - немовби лід.
Що є на смак той мід,
Коли хтось підсипав дігть:
І бідність все таки родила,
І нам безвихідь поробила.
Байдужість і бадьорість,
Тепер вже пара стала.
Безкорисність діагноз вже дістала,
Безплідність - так і записала.
Буденність вже пізнала безсмертність.
І справжню міць,
Тепер вже має мідь,
Що в себе молодь закувала,
І слово "сповідь" в неї відібрала,
Що є Господь на них, мовчала.
Всередині "отих" в'язниць,
Що схожі до гробниць,
Живе останній на світі боєць.
Він за свободу справжній борець,
А в душі скромний митець.
В ній заховав острівець,
Якого сам він став творець,
Від тих невтомних праць.
Він там самотній мудрець.
І там чужим немає місць,
Там кожен буде чужинець.
Не піде жоден посланець,
Побоїться побути ніби прибулець.
І сам бува там раз у місяць,
Того острову єдиний отець.
Мою спину кнутами більше не деріть,
І очі сіллю більше теж не тріть,
У мої вуха гучно не кричіть,
Вас можу чути, та не дано почути,
- Однаково від тих жахіть.
Не зможете під себе підкувати,
І марно буде закувати.
Не можна буде підкупити,
І в наручники не скувати.
Бо хочу бачити і чути,
Не хочу я за це заснути.
Не хочу я втонути,
- Болота дно пізнати.
Я хтів навчити думати,
Я хтів їх знати,
Та всі бажають спати
- І так зручніше засинати,
Коли нема що знати.
Я хочу відчувати,
Думати - робити,
Я хочу жити.
Не хочу існувати.
За "це" маю заплатити,
Ціною дорогою.
Її я маю,
Сам обрати.
Життя чи душу ?
Що віддати ?
Одне лиш вибирати…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625196
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 01.12.2015
автор: Makkilan