ти знаєш, олю, я душу твою невловиму
шукатиму в очах китаянок як мінімум нинішню зиму.
а потім, спустившись із гір тибету наприкінці весни,
твої нові фотознімки переглядатиму ніби сни.
ти знаєш, олю, погано у мене справи.
самотність з'їдає душу, як українець - сало.
ти знаєш, яке моє ставлення до лікарів,
але без трав не дочекатися ні спокою, ані снів.
а з ними й тебе, чий прихід - вже роками набута звичка,
не менш важлива, ніж самостійність та вчасна, як запальничка,
що виникає раптово у приміській пітьмі,
створюючи ілюзію протистояння самотності та зимі.
ти знаєш про все, що тримає нас на одній емоційній хвилі:
слова непромовлені, ніжні та надважливі,
нестримне бажання свободи та абсолютне несприйняття
всієї фігні, яка забирає у нас життя.
ти знаєш, олю, ніщо не діє подвійніше, ніж закордоння,
яке додає безстрашності, приносячи з ним безсоння.
ніщо не замінить мені твого тіла тремтливий спів,
і, знаєш, ми - неймовірно вдалі помилки власних батьків.
P.S. Якщо ти бажаєш чогось - змусь це собі наснитись.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625099
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.11.2015
автор: Олександр Ткачинський