Не даруй мені квітів -
вони лише для найкращих.
І листів не пиши -
вони для рідних лишень.
Світ ніколи не бачив таких,
як от ми - пропащих.
Хоч стріляємо в мрію,
та бачимо спільну мішень.
Не даруй слів вітрильних,
а краще стирай мої сльози.
Повиймай із бурштинових,
з карих моїх очей.
Не буває дощів суцільних,
а лише коротенькі грози.
Що палають малиновим літом,
у наших ночей.
Не даруй обіцянок,
вони наче Богом прокляті.
Бо разом із брехнею,
в колючий вінок сплелись.
І не тіш на останок, що ми є єдині, ми обрані...
Цю сліпу ахінею на здачу комусь залиш.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624977
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.11.2015
автор: Оліл