Ми загубилися в темряві наших сердець,
Холод лютневий із ним в порівнянні ніщо,
Я залишуся бродити по місту, як мрець,
Я залишусь, адже має тут бути хоч щось.
Навіть ті спогади краще емоцій і барв,
Спогади кормлять мене і дають наснагу,
Я не маю на тебе й життя своє прав,
Але маю кінець, що наштовхує на відвагу.
Я залишуся у серпні тепер й назавжди,
Кажуть, що рай - це місце, де був я щасливий,
Моє місце квартира, де я тільки, тільки ти,
Рай мій і пекло, де був я тобі несміливий.
Ми загубилися в темряві наших сердець,
Холод лютневий із ним в порівнянні ніщо,
Я залишуся бродити по місту, як мрець,
Я залишусь, адже має тут бути хоч щось.
Лийся вино, лийся барвами після дощу,
Адже мрії мої мене завели в глухий кут,
Всі таємниці зі мною потроху стечуть,
І тому я з кривавим світанком залишуся тут.
В ванній вино, щоб сховати свою чорну кров,
Вимкнене світло сховає мою чорну душу,
Хай все буде як є, щоби знову і знов,
Я торкався до мрій моїх, що так душать.
Ми загубилися в темряві наших сердець,
Холод лютневий із ним в порівнянні ніщо,
Я залишуся бродити по місту, як мрець,
Я залишусь, адже має тут бути хоч щось …
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624321
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.11.2015
автор: Віктор Непомнящий