З шовку сірого, м’яких пушинок
Осінь ковдру для землі пошила.
І не день, не два, а час тривалий,
Сон прогнавши, сторожко тримала
На руках розгорнених цю ковдру,
Щоб вночі зірки холодні й горді
Не зуміли справдити погрози –
Поглядами землю заморозити.
Осінь – проти. Руки хоч і терпнуть,
Там, внизу, поки що буде тепло.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623610
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.11.2015
автор: Ніна Багата