Дід вже виспався, а баба,
Ще хропе щосили,
Мов мала дитина рада,
Що піч натопили.
Покректав дід та калоші,
Взув на босу ногу,
Зупинився на порозі,
Та забив тривогу.
«Чуєш, бабо, вже вставай,
Та мандруй у лавку,
Хліба свіжого придбай,
Завезли на світанку».
Баба встала, розвернулась,
Не велике ж діло,
Швидко в доху зодягнулась,
Ще й в плиті горіло.
Та майнула у село,
Діду й того треба,
Довго чухав він чоло,
Та благав у неба.
Самогон сховала де,
Де ж його шукати?
Мов Святий Микола все,
Став йому моргати.
Зрозумів дід в одну мить.
В чім тута причина,
На ослінчику стоїть,
Вже в руках пляшина.
Оце баба – голова,
Знайшла де сховати,
А ікона, то свята,
Треба гріх прибрати.
Який хліб – є картоплина,
Ще й біліє сало,
Дід радіє, як дитина,
Мало йому, мало.
В голові уже шумить,
Та й почав співати,
Шарко в буді, той не спить,
Давай підвивати.
Розспівався, вийшов з хати,
Аж луна лунає,
Баба стала верещати,
«Мій Кобзон співає».
Підхопила батога,
Де він в неї взявся?
Скільки було у ній зла,
Не на жарт злякався.
Геть калоші погубив,
Так тікав до хати,
В Миколая все просив,
Його врятувати.
Мов козел скочив на піч,
Тремтить з переляку,
Зараз зробить баба січ,
Задушить бідняку.
Та не видержав батіг,
Навпіл розламався,
Все ж Святий діда вберіг,
Швидко спати вклався.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623132
Рубрика: Гумореска
дата надходження 22.11.2015
автор: Антоніна Грицаюк