Принцу

мій  Принц,  правда  в  тому  —  за  хмарами  зір  не  видно
забуті,  загублені,  зболені  небеса
задивлені  в  клоччя  димом
незМінно-дивно
траншеями  вирв  зарясніли  твої  поля.

мій  Принц,  правда  в  тому,  що  квіти  вмирають  з  часом
зов'ялі  в  червоних  Градах  і  пелюстках
їх  душі  цвітуть  фугасом
смиренно-жасним
в  уламках  розбитих  ребер  та  у  серцях.

Мій  Принц,  безнадійно  стали  ми  враз  дорослі
так  дивно-кумедно-гірко  цей  фарс  життя
у  речі  пустих  статистик  —
доречні  числа
безглуздям  безликі  смерті  на  папірцях.

Мій  Принц,  тут  так  страшно,  та,  зрештою,  це  минеться
і  в  мене  у  грудях  зламані  колоски
в  тривозі  безмовних  терцій
терпких  інерцій
За  вічність  сприйму  я  смерть,  як  колись  і  ти.

мій  Принц,  спопелілим  сонцем,  багрянцем  стежки
пишу  я  на  клаптях  сталі  останній  лист
Сьогодні  зачеплюсь  лапою
за  розтяжку...

Мій  Принце,
пусте,  забудьмо.


З  любов'ю,  Лис.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622979
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.11.2015
автор: Marika