Ця сіра мряка…

Ця  сіра  мряка,  що  повзе,  неначе  гад,
Лишає  в  пам'яті  свій  довжелезний  хвіст,  
Вливає  в  груди  їй    настоянку  з  полину,  
Терновим  джемом  гусне  в  погляді  очей,
Жене    із  долі  сніжно-білих  лебедів,  
Що  танець  шлюбний  свій    ведуть
На    віях  чорних.

Ця  сіра  мряка  від  набридлого  стояння  
Набрала  плісняви  в  широкі  рукава.
Як  же  прогнати,  як  же  вимити  її  
З  полотен  неба,
Як  з  нутра  її  забрати,
З-під    лівого  ребра,  
Що  зверху  п’яте  ?

Ця  сіра  мряка  з’їла    голуб́изну  неба,
Випила  сонце  з  його  соком  кисло-світлим
І  розповніла,  розповзлася,  роздобріла,
Як  тісто    дріжджове,  що  у  теплі  стоїть.
І  де  ж  знайти  отого  гострого  меча,  
Щоб  розсікти  живіт  марі    цій    сіро-ртутній
Хоча  б  для  того,  щоби    випустити  сонце  
На  волю  вольну?

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621799
Рубрика: Інша поезія натхнення
дата надходження 17.11.2015
автор: Крилата (Любов Пікас)