Самотність, біль, о Боже, як це складно…
Душа ще молода, та вже німа…
На щастя сподіватися вже марно:
У кризі серце, бо я знов сама…
Не віриться, бо зовсім нещодавно
В очах іскрились вогники малі.
Пізнала я кохання дуже рано,
А ти ці почуття зарив в землі.
«Навіщо?» - я питаю тебе, - «Нащо
Занапастив ти душу молоду?
Невже для тебе було дуже складно
Прийнять кохання, ніж втопить в снігу?»
Іду сама в пекельну невідомість…
В душі вирують біль і самота…
Навіщо ж я на щастя сподівалась,
Коли солодкі цілував мої вуста?!..
Для тебе це кохання було грою,
Для мене ж – чисті й щирі почуття.
Навіщо ти вчинив таке зі мною?
Хотів, щоб я пішла у забуття?
Даремно ти радієш перемозі,
Бо сили я знайду перемогти
Той біль і самоту, що на морозі
Вселились в душу, що покинув ти…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=62080
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 07.03.2008
автор: Алекса