Не ангел він, о, ні,бо білих він немає.
Тяжить донизу, звик ходити по землі.
Ну, а вона весь час над хмарами літає.
Хоч сонце опіки лишає на крилі.
Уже б спуститись їй давно на землю грішну,
Відкрити очі на усеньку широту,
Перегребти усю оту печаль торішню
І тихо влитися у осінь золоту…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619054
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.11.2015
автор: Крилата (Любов Пікас)