Закотилось сонце за світи...
В темряві згубивсь совиний крик...
В молочаю парості застиг
Цей останній осені розбіг-
Золотаво- попелястий арт
Мов на паті зібраних дерев...
Наче пар кружляння, листопад...
Спів птахів, що зА душу бере...
Розчинились в сірості міста...
Розчинились в сірості поля...
В серці розлилася пустота,
Вихор смутку у душі кружля...
Тільки ти, благаю, не згубись
У безликій холоду юрбі!..
Прихились до мене, прихились!-
Відігріюсь серцем на тобі.
Наші ночі, сповнені тепла,
Наші дні, що світло ллють надій,
Наші нероз"єднані тіла,
Мов в"юнок, що вплівся в деревій,
Допоможуть в сірості журби
За осіннім сонцем, що пішло.
Відігріюсь серцем на тобі-
Прийде час зимових насолод!..
© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115110700229
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618970
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.11.2015
автор: Серго Сокольник