Паркан стоїть на розі вулиць.
Ген кволий міст над річкою навис.
Давні місця ще мною не забулись.
Навряд чи ще й забудуться колись.
Сюди немов літав я, як на крилах,
На крилах Щастя, на Кохання клич.
А не літать сюди я був не в силах,
Бо -- то місця моїх з тобою стріч...
Тепер паркан той похилився,
Заріс густим чагарником.
Лише місток міцнішим звівся --
Став бетонованим містком.
Під тим містком з тих пір багато
У річці витекло води.
За весь цей час ми вже ковтати
Пігулки стали за нужди.
Бо здоров*ячко хитнулось,
Як старий отой паркан:
Підгнило і навернулось
В геть незадовільний стан.
Заболіло і занило,
Зник і кальцій із кісток.
Лиш Любов моя зміцніла,
Як бетонний той місток.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617572
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.11.2015
автор: Микола Холодов