І негадано чомусь так сталося,
Час вернувся мостиком вузьким.
Давне літо нині пригадалося,
Серцю стало літо знов близьким.
Давне літо наче марево,
Жирують на покосі журавлі.
А на заході рожеве зарево,
Підіймається до неба від землі.
Давне літо з бджолами і осами,
Знов запахло медами життя.
Журавлі дбайливо над покосами,
Мурують гнізда – своє майбуття.
Давне літо з синіми фіалками,
В кожній квітці стрибунці живуть.
В синім небі білими кавалками,
Наче човники, хмариночки пливуть.
Давне літо – тепла музика,
Квіточки – заколочки в косі.
Дівчинка у платтячку на ґудзиках,
Босими ногами по росі.
Знов незриму відстань міряю,
Десь там далеко разом ти і я.
Давне літо повернулось мрією,
Наче щедра, тепла течія.
На душі знов тепло й сонячно,
І ще зовсім мрія не втекла.
В давнім літі зріє соняшник.
Вічний вісник радості й тепла.
2015р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617563
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.11.2015
автор: Василь Надвірнянський