А пам'ятаєш той час, коли ми сиділи поряд?
Коли ми були єдиним.
Коли вчились плавати у моря
Коли жили життям совиним?
А я пам'ятаю сіре небо, чорні зорі
Самотність того ранку...
Коли від тебе залишились лиш сліди прозорі,
Коли від тебе залишились лиш самотні світанки.
А пам'ятаєш, я шепотіла,
Що чекатиму тебе колись у холодній осінній пітьмі!
Душа твоя тоді трипотіла,
Бо знала - стрінемось колись у сні.
І тоді здасться, що моє життя то лиш примара,
Що минуле лиш моя вигадка.
А майбутнє, про яке мріяла - кара...
Та й теперішнє неймовірна загадка.
Забуття постукається в наші серця,
Пов'яже нас одним ланцюгом навічно.
І хибне минуле не вернеться.
Будемо разом. Вічно. Вічно. Вічно.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=617140
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 30.10.2015
автор: Наївна Душа