Коли бачиш спогади отак виразно
Клубком в горлі
Втомою
Починаєш загострювати кожну нервову клітину
Щоб відтворити все що було того дня
Знову побачити тебе
То була також така довга ніч
Ми вірили що оберемо нове життя
Тримались за руки
Нас сварили за постійні обійми
Ти втомлено посміхався
Дивувався моїй привітності
А мені було байдуже
Лиш би торкатися твоїх думок
Лиш би бачити твоє оголене серце
Потім був майже ранок
Падав холодний дощ
Ми йшли по старій бруківці
Трамвайних коліях
Такі виснажені
Такі мокрі
Такі безмежно закохані
Сьогодні все зовсім інакше
Я вже зовсім не вірю ні в нове життя
Ні в світло
А ти
Давно не віриш в нашу близькість
Хоч наші сни все такі ж схожі
Та наші очі безмежно далекі
Як міста
Які ми випиваємо за сніданком
Заїдаємо разом з смутком за вечерею
Та я згадую юначе
згадую
Кожного разу
Коли з дощем опадає віра в майбутнє
Коли холодно
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616519
Рубрика: Верлібр
дата надходження 27.10.2015
автор: Загублена в собі