Самотність підступає під горло увечері.
Коли на місто навалюються важкі гумові сутінки.
Коли вітер невидимою мітлою загрібає колючий сніг у темні провулки.
Коли твої скроні боляче стискаються в лещатах туги і смутку.
Коли похнюплені, втомлені від роботи і самотності люди, кутаючись у шорсткі пальта й довгі плащі, поспішають по домівках, навіть не звертаючи уваги на твій біль, розкиданий їм під ноги білими холодними плямами.
Коли замерзлі сизі сутінки прорізає крижаний неон ліхтарів, і жовті очі забризканих брудом рейсових автобусів зморено вдивляються у зимну невідомість.
Коли ти залишаєшся один за потьмянілою і пропаленою цигарками скатертиною крайнього столика в улюбленому шалмані, і ледь дивишся затьмареним поглядом крізь щільну нікотинову завісу на давно зупинений настінний годинник.
Коли найненависнішим ворогом стає мовчазний телефон, що колись повертав тебе з найстрашнішого забуття до життя тим любим голосом, який враз ставав найдорожчою коштовністю в світі.
Коли всі довкола перетворюються з живих істот на безликих привидів, що кличуть тебе у свій світ непотрібної метушні й зайвих клопотів, що начебто намагаються привести тебе до тями, розбуркати, оживити, повернути до активного існування, а, насправді, просвічують душу радіоактивними ліхтариками, наче рятувальники у заваленій радоновій шахті.
Коли думки про смерть стають звичними, і вже не викликають збудження, а думки про життя призводять лише до хворобливого стану обридження і байдужості.
Коли від відчаю й безвиході ти починаєш задихатися, наче хтось уві сні притиснув тебе подушкою до ліжка, і чекає, доки твої руки перестануть смикатися.
Коли планета під твоїми ногами призупиняє своє вертіння, завмирають урагани, втихомирюються цунамі, вщухають магнітні бурі, втамовуються пристрасті, влягаються благородні поривання й злодійські наміри, обриваються чиїсь життя й нежиття, а тобі на це наплювати, тобі байдуже, тобі нема до цього найменшого діла.
Коли тобі холодно так, що стає жарко, і ти розриваєш комірець свого благенького светрика, падаєш на коліна в пухкий іскристий сніг, який щойно вкрив всі доріжки й стежини навколо, і волаєш, просиш, благаєш, молиш повернутися ту, що пішла назавжди, а у відповідь чуєш лиш вітер і шурхотіння чорних крон над твоєю головою, що єдині у цілому світі співчувають твоєму горю, і говорять до тебе пошепки.
Коли сидиш вдома у повній темряві, ватяній і непроникній, і дивишся на вікно, за яким блимають тіні невідомих присмеркових істот, і здається, що ти залишився один на цьому світі, сам на сам з темрявою і мороком, що заповзають в душу слизьким гадюччям, сичать, наповнюють густу тишу жахом.
Коли місто загрузає у зимовій нічній нерухомості, обважніле від тривог і збайдужіле до світла, а пітьма виколює гострим кігтем очі денній радості.
Коли тіло струшують миттєві розряди невідомої важкої енергії, наче пустили жилами струм, і сльози бризкають з очей раптовими перлинами, запліднюючи темну пустку навколо блискучим смутком.
Коли сон – єдиний вихід із страшного замкненого кола розпуки і самотності, й під вії поступово прослизає спомин про той час, коли почувався щасливим, і кольоровість сприйняття світу раптово повертається, свідомість охоплює радісне полум’я, в якому згорають печаль і смуток, і ти знову вмієш любити без руйнування і болю, і у відповідь люблять тебе, і душі ваші сплітаються...
Коли настає похмурий сірий ранок, ти прокидаєшся, і згасає водночас радісне полум’я, що зігрівало тебе всю ніч, і реальність знову обвалюється на тебе непід’ємним тягарем, і нічне фантастичне щастя випаровується з тебе за якихось кілька секунд після пробудження.
І знову тебе захоплює в полон іржава отруйна самотність...
роман "Ролк-н-ролл, стакан, кохання"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616445
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.10.2015
автор: Валентин Терлецький