Ми квапимось. Завжди. Ми всі поспішаєм.
Не бачимо інших... і купа проблем.
Ми щоночі в собі до ранку блукаєм,
Під ранок вже тонем гнилим кораблем.
Ми живимо як всі. Чи можливо як більшість.
Ми бавимось в те, чого може й нема.
Даємо розбещенню лейбл «інтимність»,
І чекаєм від Бога на родючі жнива.
Ми вимерли всі. Хоч ходили ще довго.
Одягнувшись в броню й начепивши замки.
По собі лишивши купи бруду їдкого
Забуті поринули лиш у «віки».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615196
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 22.10.2015
автор: Веруш Далі