Програвати вчимося без бою,
Чи на місці бігти без упину?
Безпорадна моя Україно,
Ми розколоті разом з тобою.
Розпинають тебе вороженьки,
Хочуть вирвати серце з живої.
Душевбогі, не знають, що коять -
Твоє серце в народі, ненько.
І тому, рік у рік, весною
Зацвітає вишневим садом
Україна, як Божий задум,
Хоч нема ворогам спокою.
І дівчатка як весни квітнуть,
Козаченьки-сини підростають.
Своїм словом Кобзар їм світить!
Світло Боже крізь душі їх сяє!
2007р.
фото з інтернету
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614338
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 19.10.2015
автор: isabel