Плаче небо

То  плаче  небо...
Душу  освіжає.
Заморосили  сльози  в  літню  спеку.
Уже  не  треба
Вдавати,  що  кохаєш.
Один  від  одного  тепер  ми  так  далеко.

В  серцях  прогноз  погоди  вже  не  схожий,
По  різному  ми  дивимось  на  хмари,
Для  когось  день  ясний,  теплий,  погожий,-
Комусь  все  зіпсували  сірі  чари.
Навіщо  кличеш  в  душу  люту  зливу?
Давно  вже  потонула  там  надія.
Та  почуття  є  невмирущі  й  полохливі.
В  потоці  часу  знов  нове  дозріє.
Після  дощу  те  сонце  повернеться,  
Порозквітають  свіжі  полонини,
Колючий  біль  звичайно  схаменеться,
Душа  заграє  пелюстками  так  невпинно.
І  замість  сліз  засяє  знов  усмішка,
Урівноважиться  в  житті  стійкий  баланс,
Хоч  доля  різнопланова  як  книжка,
Для  справжнього  кохання  є  завжди  шанс.

Розмиється  брудне  все  що  було.
Вуста  сполоще  солодко  лікер.
Минуле  вже  не  треба.
Вмивають  краплі  скло.
Для  мене  ти  помер.
То  плаче  небо...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614032
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.10.2015
автор: Антоніна Романюк