Всі прийшли ми на поклон
І забули цей закон.
Не по совісті робили
Й рукави хоч закотили.
Розпрягали ми не раз,
Виставляли на показ:
Все довкола забавляли
А сліди – їх замітали.
Боже праведний зійди
Покажи і накажи
Наше грішне сьогоденство –
Де все зводиться до того,
Щоб грішить і жить убого.
Може, це життя пливе?
Та й нехай нас не мине,
Хай прийде на землю воля,
Хоч усі ми тут в неволі
Ропотіли й турбувались
Всі за те – про що не знали.
Випромінювало все –
Правди нині не буде.
Знали люди й затаїлись
І нічого ще не «їли»,
Й не будуть «їсти» цього,
Що в душі - ще не було.
Звір на звіра не піде,
Але людство пропаде.
Пропаде і не згадають…
Всі прокляття закружляють
В смерчі душ, і терен-путь
Вибрав, ти, і не забудь:
Маму рідну й свого брата,
Хоч ідеш в житті завзято
Знай, що це лиш - блеф і смрад
Й не виставляй наугад!
Це – що ти не можеш взнати,
Навіть тільки розпізнати,
Так – це є ще не підпора
У житті – просто покора
Тож чому усе це так?
Брате, ти, ще не моряк
Хоч «пливеш у цьому морі»
І згадаєш ще у горі:
Зависть, злість і чужі гроші,
Но не підеш до вельможі
І просить не будеш ти,
Щоб щасливі всі були.
Будеш підло, може, йти
І зметати все з путі.
Тільки знай, що у житті
Все! – наверниться тобі.
Не роби підлості людям,
Не кленися, що ти будеш
Там і тут робити все,
Що по-совісті буде.
Так і дальше все піде…
Хай ніколи не кляне
Вона долі і життя
І нехай у забуття
Не впадає й не кричить
Голос хай – цей не бринить.
Все – це праведно буде,
Як Христос сюди прийде, -
В грішну землю й каламуть
Й всього цього не забудь.
Не забудь, - що ти не смієш:
Всіх пробачить не зумієш.
Знай про то – це все буде
І ніколи не прийде
Благодать на землю цю
Так – ти вір, - це все про ню.
Це про неї і про тебе
Тож дивись скоріш у небо
Й руки чесно простягай,
Й не ламай цей коровай;
Не для тебе він спечений;
Ти є ще не наречений.
Тільки гріх з тобою йде,
Може й душа пропаде.
Впадеш в гріх і знов засмійся,
Випростайся і зігрійся
Ти, в гріху своїм – оцім
Затаївся гріх цей в нім.
Скажуть люди й хрест на груди
Тож і ми тепер живем,
Як бурлаки – всі бредем.
Тягнем, ми, той віз в дорозі
Ходим наглі, ходим босі,
Але – в всіх одна надія
Господи, Ти, нас зігрієш.
Ти, збери нас всіх докупи
Й веверни, Ти, нам всім руки.
Виверни і прикажи,
Щоб змінилися всі ми.
Щоб були ми всі добрячі
Й не впадали в гріх котячий,
Щоб до церкви, ми, ходили
Й там добро лиш знаходили.
Пригорни нас всіх до Себе,
Хай припадуть всі до Тебе.
Господи, чому недоля
Нам так світить у неволі.
Хай погасне спалах кривди,
Хай ударить дощ із ринви,
Хай дощ-привид промилькне
І на землю хай впаде –
Ця веснянка спозаранку,
Мов схід сонця, - що на ганку
Опромінює вікно і впадає у ярмо.
Теплий промінь, - що із Сходу
Освітив всьому народу.
Месія – прийшов сюди
Й не прокляв нас назавжди;
Тільки люто потерпів
І зостався в нас всіх гнів…
Тільки гнів цей – не такий,
Як беру у руки кий
І ним грізно розганяюсь,
Що забʼю? – я ще не знаю.
Тільки кий в руках – мов гнів
Затаївся й причаївсь.
Може душу отруїв?...
Ні, так жить не може
Й забивати ним – не гоже!
Кий – кроплений кажуть всі
Не на користь це й мені,
Але граю дальше ним,
Щоб було гірше другим.
Так й життя – мов кий дається,
Щастя – рідко усміхнеться.
Більше кривда і спокуса
Разпластаються – мов вуса.
Стеляться усім під ноги
І доходять до порогів.
Цих порогів – де ця доля
Знайде вік – і все вдоволі.
Як побачиш це – втікай!
Лиш батьків не забувай.
Не забудь братів, сестер,
Бабцю й діда, що не вмер,
Рідних всіх й товаришів,
Й прожени із серця гнів.
Закрий душу і заплач
Доля ця – мов цей калач;
Як не вкусиш – то завжди
Це іде все навкруги,
Повертається лицем
Й, ти, стаєш цим калачем.
Боже, й так все є
Й повертається усе –
Це, що Ти зробив
Й несвідомо сотворив,
Це – до тебе все прийде,
По-новому не буде!
Буде йти в житті – як, ти,
Поводився і з людьми.
Навертати буде все –
На життя твоє старе.
Знай, живи і памʼятай
Й Бога, ти, не забувай!
15.09.1991р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614030
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 17.10.2015
автор: Мацик