Такого не простити і ніколи не забути

ТАКОГО  НЕ  ПРОСТИТИ  І  НІКОЛИ  НЕ  ЗАБУТИ!
Я  народився,  жив,  співав
в  Радянському  Союзі.
І  вірив  в  те,  чому  учили  школа,
комсомол.
Що  всі  його  народи-браття.
В  обіймах  партії  –  як  друзі.
А  в  анекдотах  –  другорядні,
мов  каліки,  недолугі:
кавказці,  азіати,  чукча,
 молдован,  хохол.
І  більшість  подумки  вважала,
що  йшло  усе  це  зверху.
Імперський  гонор  брав  верхи.
Нікуди  не  зникав.
Ліпила  штучних  росіян
держава-партія  уперто.
Зростали  думи  дисидентські.
Стала  їх  –  ріка.
З  очей  змивалася  полуда
вільно,  поступово.
Події  у  Новочеркаську...
Саблін...  Григоренко...
92
Як  сум  проймав  жахливо  невимовний,
коли  у  Благовіщенську,
 не  повністю  притомний,
я  бачив  українські  вулиці...
А  це  ж  бо  –  Схід  Далекий!
Поїздив  по  Прибалтиці.
Душа  –  як  оживала.
Мене  з  моєю  мовою  приймала  там  земля
і  люди,  чисті  люди.
Це  віри  додавало,
що  нація  –  це  сила.  Ще  жива!
В  Кремлі  там  знали:
до  Європи
прибалтийці  схильні.
Вони,  до  того  ж,  не  слов’яни.
До  волі  потяг  сильний.
Ось  українці  –  це  найменші  «братики»-хохли.
Їх  приручили.  Хоч  народ  спесивий.
За  два  століття  підрубати  їх  змогли.
Зрусифіковувати  треба  їх  щосили.
Ще  як  студентом  був  в  Москві,
ходив  як  онімілий:
не  дозволялись  українцям  сходки  підозрілі
на  день  народження  Шевченка...
 хоч  які  малі.
...................................................................................
93
Коли  Союз  розпався  –
теж  не  вірилось,  що  пута
Москви  розірвано.
За  вплив  пішли  конфлікти...
І  війни  за  збереження  реліктів.
Та  щоб  на  нас  пішов  війною
у  нахабності  роздутий
московський  «старший  брат»  –
народ  чи  сурогат?
Такого  не  простити
і  ніколи  не  забути!
Їм  окаянним,  підданим
вже  прийдеться  збагнути:
віднині  вам  ніхто  ні  сват,  ні  брат.
2014

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613325
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 14.10.2015
автор: Анатолій Віннік