Всю безглуздість цих дотиків містить одна ситуація

Всю  безглуздість  цих  дотиків  містить  одна  ситуація.
Ще  тоді,  десь  між  квітнем  і  травнем  п'ятнадцятого,
ти  дивився  крізь  очі  й  казав:  «Коли  я  помиратиму,
коли  тіло  моє  розлетиться  на  атоми,
матами
мене  вимагатимуть  стратити,
останнє  бажання  я  шепотітиму  здавлено  –
припини  цю  одвічну  каторгу,
не  називай  мене  "братиком"».

А  я  кажу:  «Збийся,  братику».

Я  знаю,  що  це  тебе  бісить,  тому  й  постійно  повторюю.
Це  так  нелогічно,  а  ти  ж  в  нас  любитель  логіки.
Здається,  єдина  можливість  лишитись  тобі  невідмоленою.
Здається,  єдиний  шанс  лишатись  нескореною.

Наші  зболені  сповіді  досі  тремтять  у  мені,  застрягши  кулями.
ми  на  диво  необережно  поводились  з  зброєю,
ми  лягали  у  ліжко  з  ножами  в  зубах  і  дулами
десь  під  лопатками,  вміло  їх  переховуючи.

Ти  на  площах  вірші  читав  –  я  знайомилась  із  безхатьками.
Ти  ходив  в  філармонію  –  я  закидалась  цигарками.
Ти  зривався  й  курив  –  я  на  зло  тобі  кидала,
з  силою
перегризаючи  фільтри    «Прими»  і
видаляла  контакти  бариги,
щоб  більше  ніколи  не  брати  колу  і  цигарок  з-за  кордону
пальоних.

Так  ніхто  не  кричав,  як  ти,  коли  мовчки  дивився  в  очі.
Твій  знесилений  погляд  –  мільйон  голок  під  нігті;  охоче
переймаю  цю  гру  –  дивись,  ну,  дивись,  це  дійсно  корида,
я  казала  –  за  гороскопом  я  риба,  
але  за  східним  –  бик.
Бий
в  барабани,  вбирайся  в  червоне,
я  не  злякаюсь,  я  вже  готова,
в  мене  роками  гострена  зброя  –
лиш  ворухнись,  і  я  поруч  з  тобою  
підірвусь,  як  динаміт.

До  біса  усю  твою  прокрастинацію  –
впивайся  до  чортиків,  провокуй  деградацію,
молися  на  мене,  за  мене;  напевне,
молитва  –  єдине  між  нами  певне.
Я  теж  молюся  за  тебе,  як  рахую  кулі  між  ребер.

Вся  безглуздість  цих  дотиків  ніжна  й  доводить  до  опіків.
Запасаймося  противірусними  й  антибіотиками,
наша  маленька  чума  переносить  усі  дистанції.
Зайцями
розбігаймось  по  різних  вагонах  обмерзлими  пальцями,
вмикаймо  уяву  для  шліфування  ненависті.
Обом  нам  в  почуттях  вистачить  сили  зізнатися,
Не  вистачить  жодному  слабкості  їм  піддатися.

9.10.2015р,
Львів.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612435
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.10.2015
автор: Лань.