Ти не впадеш, не впадеш... Не хились до низу.
Я не повірю ніколи, що ти - слабка.
Холодно - ти відшукаєш для себе хмизу,
Доля несе?... Ти не вір, ти сама - ріка.
Сильною будь, і незламною, наче скеля.
Вір в свої сили, а решта усе - пусте.
Хтось нам казав, що наше життя - це пустеля?
Ні, це як ліс: і дощить там, і ще й мете.
Люди - жорстокі. Лютіші за звірів люди.
Їх язики колючі, немов багнети.
В душу, бува, наплюють, як оті верблюди,
Хоч у самих у шафах - одні скелети.
Кожен життя проживає своє, не інше
Завжди в своїй, і ніколи -в чужій шкірі.
Прикро, лебідко, та люди... вони всі грішні,
Думай про рідних. Ті, що кусають - звірі.
Ти ж така сильна... Бо ти українка, знаєш.
Щастя виборювать - в нашій уже кровІ.
Все ти зумієш, і труднощі подолаєш,
В себе повір, - й підкориш вершини нові.
10.10.15.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612378
Рубрика: Присвячення
дата надходження 10.10.2015
автор: Богданочка