Як гарно на світі не бути самому
І мати найкращого друга в житті,
У всесвіті тут не простому, — важкому —
У радості жити, а не в каятті.
Як гарно з навчання до нього прибігти,
Ділитися успіхом, щастям чи горем,
Безмежно усе розказати хотіти,
Про настрій, людей, що траплялись навколо.
Якщо я в сльозах чи пустельний надіях,
Так тепло стає, коли він обійме.
І все наче стало довкола красивим,
Кричати не стане і гвалт не здійме.
Друга безцінно зустріти такого!
Щоб можна було його книжки читать,
Як же прекрасно не бути самому,
З папугою гратись, з котом розмовлять.
Приємно йому буде допомагати,
За друга такого в пекельний вогонь.
І навіть коли він не буде це знати,
Що я вже давно схоплена у полон.
Як тепло згадати його дивний усміх,
Як тепло він дивиться, наче вві сні,
Як тепло за нього радіти за успіх,
Як тепло із ним поруч, ось зрозумій...
Без нього для мене пекельне мовчання,
Без нього не світить вже сонце з-за хмар,
Без нього постійні у мене зітхання,
А в серці багряний засяє пожар.
Як друг не мені? Чи друзі не кинуть?
Чи може, для нього я друг не найкращий?
А серце чогось все до нього полинуть
Жадає і прагне, і без зауважень.
Жадає торкнутися рук і волосся,
Сумує, не бачучи його вуста...
Він друг! Тільки друг! Щоб мені не прийшлося
Страждати, я мушу знов стати пуста.
І як же пустою я можу зробитись,
Коли він для мене єдиний у світі.
Від нього ніколи не зможу втомитись,
Але свій пожар у душі маю скрити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610361
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.09.2015
автор: Ірина Морська