Як північ продзвонить, відсунь занавіску
І довго у небо морозне дивись...
І знай: наші погляди стрінуться в блиску
Далекої зірки, що вийшла увись.
І може, тоді перед вдумливим зором
Все́ те, що любиш на протязі літ,
Здобуде звитягу над широм прозорим,
Тихенько зайшовши в цей крихітний світ.
А зірці жагучій, напевно, присниться,
Що в юність, у мрії влюбилась й вона,
Побачивши як у очах промениться
Любов, що у тебе і в мене одна.
Владимир Набоков
Наша звезда
Как полночь пробьет, отодвинь занавески
И в небо морозное долго гляди…
И знай: наши взгляды встречаются в блеске
Далекой, далекой, но общей звезды.
Быть может, тогда пред задумчивым взором
Все то, что любишь, все то, чего нет,
Одержит победу над долгим простором,
Тихонько войдя в этот маленький свет.
А звездочке пылкой, наверно, приснится,
Что в юность, в мечты и она влюблена,
Увидя, что в грустных очах отразится
Любовь у тебя и любовь у меня.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=610288
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 30.09.2015
автор: Валерій Яковчук